kantrium.com | MySuomi.com | HELSINKI | TourMANN.com

Історія

a bc441198У перші століття християнства церковну ієрархію складали три ступені: єпископи, пресвітери, диякони. Що стосується нижчих ступенів кліру – іподияконів, читців і співців, то вони з\'явилися в Церкві в пізніший час. На перших порах обов\'язки нижчих кліриків виконувалися частково дияконами (читання Священного Писання), частково народом (спів), і лише з III століття з\'являються нижчі клірики, і притому не скрізь в один і той же час. У великих Церквах таких як Африканська і Римська, в III столітті читці і хористи були вже в значній кількості, а в малих навіть в IV і V ст. обов\'язки нижчих кліриків лежали ще на дияконах. Цілий ряд відомостей про них знаходиться в творах Тертулліана, Кипріана Карфагена, в листах папи Корнилія, в Постановах і Правилах апостольських. Але в переліченні цих кліриків пам\'ятники древності не згодні між собою. Так, наприклад, Постанови апостольські згадують про чотири категорії кліриків — читців, співців, воротарів і служителів, а папа Корнилій детально перераховує всі назви кліриків, відомі на той час в Західній Церкві: «іподиякони, читці, співці, аколуфи, экзорцисти, або заклинателі, остиарії, або воротарі. Така розбіжність призводить до думки про відмінність церковної практики відносно цих служінь. Великою популярністю користувалися в древній Церкві три нижчі ступені кліра: іподиякони, читці і співці. Всі вони поставлялись на своє служіння з допомогою особливих молитов і рукопокладення (Пост. ап. VIII, 19—22). Але таке рукопокладення не є таїнством Священства, а лише звичайний обряд. З часу встановлення певного чину – посвячення нижчих кліриків він почав звершуватись перед Літургією і притому поза вівтарем, перед вівтарними дверима. Втім, щодо іподияконів на перших порах було трохи інакше. Древні грецькі списки іподияконського посвячення, і перш за все Барберинів список, вказує, що їхнє посвячення відбувалося в дияконнику (ризниця, або приміщення в південній частині вівтаря де зберігаються облачення, священні сосуди, напрестольні хрести, євангеліє, дарохранительниця) перед великим входом. Та через непорозуміння, викликані самими іподияконами цей порядок змінили, а саме: деякі з іподияконів почали сперечатися з дияконами і зрівнювати себе з ними в правах, а коло своїх обов\'язків обмежили лише межами дияконника. В попередження подібних безладів Константинопольський патріарх Мануїл Харітопула (XIII ст.) встановив посвячувати іподияконів не в дияконнику, але посеред храму, де посвячуються читці, і притому не під час Літургії, а перед її початком. З тих пір відмінність іподияконського посвячення від посвячення читців і співців була зведена до мінімуму. Саме посвячення складається з молитви і рукопокладення, як і посвячення решти кліриків, і різниця полягає, крім тексту молитви, в атрибутах: іподиякон надягає стихар опоясується орарем і йому дається рукоумивало для обмивання рук єпископа, а читцям і співцям дається в руки Апостол для читання. Значення цих відмінностей зрозуміле саме по собі і не потребує коментарів.