Лукавий диявол, після вирішальної над ним перемоги, сів і нарікав сам на себе з плачем і говорив:

"Біда мені! На що я піддався, нещасний? Як покинув битву, поступившися перемогою над собою? Проте, сам я став винуватцем цієї ганьби, надовго затіявши з ними боротьбу. Переможеному у першій та другій битві, потрібно було б мені негайно схаменутися, що з ними Христос. А тепер, погнавшись за перемогою над святими, збільшив я тільки, собі на ганьбу, їхню нагороду, і переможений відступив з великим соромом, з головою, зраненою моїми ж ударами. Бо приготував я тенета, щоб їх зловити; а вони, захопивши їх, розбили мені голову. Взяли вони і стріли мої гострі, які кидав я в них, і ними вбили мене. Я хотів здолати їх різними пристрастями, вони ж змушували втікати мене силою хреста. Тому справедливо терплю це я, найбільший безумець, який і нехотячи, але дав побачити, що протиборці мої вмілі. Напоумитися мені треба було вже після того, як зазнав поразки я від Христа, після того, як Ним скинута вся моя сила. Тому що все тоді зробив я, щоб розіп`яли Його; і смерть Його віддала мене на смерть. Те ж саме зазнав я від мучеників, піддавшись ганьбі, соромові і сміхові. Я зрушив царів, приготував муки, щоб мученики, бачачи це, жахнулися і відреклися Христа. Вони ж не тільки не жахнулися різних кар, але до самої смерті визнавали Христа. Так і тепер, захотівши перемогти цих в боротьбі, з великою ганьбою відступив я, переможений. Не в силах я витерпіти ганьби, якій піддався. Хвалився я великими задумами; а мізерними людьми скинуті моя могутність і все моє панування. Не знаю, нарешті, що мені робити, і чим виправдати себе? Люди мізерні і неотесані здобули вінок перемоги; а я, нещасний, залишився в ганьбі, нахмурився, вражений жахом, збідніли сили мої. Тому зовсім не знаю, що робити мені бідному, і як чинити, втікши від цих мужніх подвижників; піду до друзів своїх, що обрали безтурботне життя, де не буде для мене праці, і не потрібно також хитрувати. Тому що, в них же самих взявши кайдани, зв`яжу їх ними; а зв`язавши їх кайданами, до яких вони прихильні, буду мати уже їх у себе під рукою, як рабів, які завжди добровільно виконують бажання мої, щоб, хоч в цьому випадку, взявши верх, прийти мені трохи до себе, і похвалитися ними, як доблесному воїну і переможцю. Тому що, хоч своїм способом життя вкинуть вони себе в прірву, однак буду ж тішитися їхньою смертю, і з радістю поведу їх на шлях загибелі, щоб мати спільників у вогні невгасаючому".

Отже, брати, пізнавши неміч ворога, будемо уважні до себе, рівняючись на отців. Якщо підемо шляхом, яким вони йшли; то знайдемо на ньому Господа Ісуса, Який став нашим керівником і підтримкою. А як тільки ворог побачить, що з нами Христос, правдиве світло: то зовсім не посміє глянути нам в обличчя; тому що світло, яке в нас, засліплює очі його.

Отже, зі сказаного вище, христолюбиві брати, постараємося очистити серця свої, щоб на допомогу собі залучити благодать Духа; і ворог не зміцниться вже проти нас. Самі ми, нерозумні, даємо йому силу, віддаляючи себя від Бога відкиданням святих заповідей. Заставши ж нас оголеними від благодаті, ворог сам веде нас на шлях свій. Тому благаю вас і безперестанно прошу: втікаймо від лукавого, втікаймо від нього, розірвімо й кайдани, якими зв`язав він нас з нашої ж волі. Вдамося до Христа, носячи благе і легке ярмо Його милосердя, щоб, прямуючи добрим шляхом заповідей Христових, досягти нам міста, яке приготував Бог тим, хто любить Його. Йому подобає честь і хвала, Отцю і Сину і Святому Духові, нині і повсякчас і на віки віків! Амінь.
 

Преподобний Єфрем Сирин