kantrium.com | MySuomi.com | HELSINKI | TourMANN.com

Про подвижника Юліана

Цей один з найдосконаліших подвижників був з-поміж рабів, і перші роки життя, як сам розповідав згодом, провів вкрай нестримано і, нарешті, досягши пізнання, став жити прекрасно. Багато перетерпів він від панів своїх в Іліуполі, що біля Лівану, тому що вони вірні були ідолослужінню; але по смерті пана Юліан відрікся від світу і став монахом; полюбив же Господа з усієї душі і з усього серця, тому й досяг успіху в кожній майже чесноті. Здобув він велике сокрушення і значною мірою смиренномудрість; не так, як інші після віддалення зі світу, занедбуючи заповіді Божі та віддаючись лінощам, і не перепоясавши бедер ціломудренністю, занурили душі свої в глибину зол, через що деякі дозволяли собі не забувати про справи сторонні, навпаки ж, не відмовлялися порушувати ціломудренність, слідуючи своїм похотям і, зодягнувшись в образ благочестя, приготували себе для замешкання полчища бісів.

Так на місці мого перебування на самоті жив один монах, в якого був доволі малолітній син - плід його переступу. І монах задумав принести його в жертву бісу сріблолюбства. Але завбачлива поміч Божа врятувала хлопця. Нещасний привів сина в підземелля, де, як говорили, багато було сховано золота тими, хто влаштував цю гробницю. Біс, побачивши знак хреста на одежі хлопця, не насмілився завдати йому шкоди, тому що чоловік цей (мені важко назвати його батьком) привів сина в аналаві. Таким чином, побачивши що не досягає цілі, він кинувся і зняв аналав з хлопця. Але знову був голос з глибини печери "Цілий він посвячений Богу і тому непридатний до справи". Так чудесно був врятований хлопець, і сам він розповідав про все по порядку, а також і про те, як захищений був Господом нашим Ісусом Христом. Бо справа стала гласною, так що з її приводу скликані були на раду святі Отці.


Ось що робить, браття, занедбання церковної служби, безперестанної і трезвенної молитви. Бо псалмоспів та молитва при смиренному помислі підносять ум над недозволеними пристрастями і душу роблять більш мужньою у прагненні небесних благ. Але як розмова з Богом в чистій молитві виробляє в душі смиренномудрість; так розмова з царями народжує зарозумілість в тих, які не дуже проникнуті досконалим страхом. Тому близькість до царя є немовби піч або горнило; вона показує, доброчесні чи ні, удостоєні цієї близькості. Але хто завжди має перед очима Господа, той досконалим страхом відбиває від себе пристрасть до видимого. Тому блаженний, хто відрікся від світу, перебуває в товаристві святих мужів, у підпорядкуванні духівникам, і провадить життя своє з чистою совістю; тому що не буде він засоромлений у воскресінні праведних. Але горе тому, хто зближається з людьми злочестивими і непокірними. Він побачить гіркі дні; тому що самоуправство, роз`єднання з усіма і самовілля доводять людину до збідніння і цілковитого позбавлення духовних плодів та дарів. Блаженна справа - у всьому поступати з міркуванням.


Блаженний же Юліан, умертвивши себе для мирського, як вимагало того подвижництво, перебував на самоті в келії своїй; а поруч його келії була й моя. Обоє ми належали до одного братства; тому ходив він до мене в келію, і я ходив до нього, тому що знаходив для себе користь в розмові з ним. І дивувався я, бачачи таке пізнання в людині варварського походження; тому що родом він був із заходу, і прославляв Бога, Який не хоче, щоб загинув хтось, але усіх допускає до покаяння. Пригадав і Євангельське слово, а саме: Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів. (Мт. 8:11,12); і зітхаючи казав: "Визволи нас, Господи, від темряви кромішньої, від плачу та скреготу зубів. Згадай, о Господи, про мене у благоволінні до народу твого! Навідайся з твоєю допомогою до мене, щоб я міг бачити твоїх вибранців щастя, щоб міг радіти радістю твого народу, щоб міг хвалитися твоєю спадщиною. (Пс.106:4,5). Пом`яни нас, Господи, як розбійника, коли прийдеш у царстві Твоєму, і тіла наші воскреси в гробах зі славою, удостоївши нас замилування з праведними на небесах, щоб і ми успадкували гору святу Твою молитвами Святих Твоїх. Амінь".


Блаженний Юліан був міцний тілом, але виснажував себе великим подвижництвом, тому що йшов слідами Отців. Будучи неграмотним, добре вчився. У цього боголюбивого мужа була келія, в якій він мовчав наодинці, і в ній тісна ліжниця. Але він не задовольнявся тіснотою цієї клітки і всередині в ній влаштував собі подобу гробу, зробивши туди дуже вузький вхід, і там, як в гробі, молився зі сльозами; робив же своїми руками корабельні вітрила. Так полюбив сокрушення та плач, що ніхто інший не рівнявся з ним в цьому, і ті, що проходили повз келію його, чули голос плачу його; тому що ридав він, як той, хто поховав єдинородного сина або єдинородну дочку і співучо призиває померлого. Маючи завжди перед очима гріхи свої, невтомно плакав він день і ніч, і по ночах, хіба що тільки на короткий час вкушав сон; тому що турбота про відплату з дбайливістю пробуджувала його. А скільки спокус та скорбот терпів він, бачачи недбайливих братів? Але всіх їх проходив без шкоди, з причини свого смирення і терпіння. Який же був миролюбивий, стриманий, терпеливий, лагідний, благоговійний, нічого не нагромаджував! Хто, живучи в усамітненні пустелі, має при собі власність, той на всякому місці буде втікачем та волоцюгою (Бут.4:14) і, нарешті, стане здобиччю злих людей; а проти убогого ніхто нічого злого не буде задумувати. Але блаженний був і не лінивий, любив займатися роботою. Відвертався від злослів`я, смиренний був у слові, в ділі, в одежі та ході, і дні свої проводив не у недбальстві, як я і подібні до мене лінивці, але в повному сокрушенні закінчував життя своє. І як ті, яких тримають під вартою, і які готові стати перед судом, плачуть від страху і мук, так і блаженний Юліан безперестанно тримав в пам`яті страшний суд Христовий; тому і плакав завжди, роздумуючи про майбутній суд. А де сокрушення, сльози і смиренномудрість, там нема незгоди і чогось поганого, навпаки, там благоустрій і все добре. Але де нема цього, там багато бракує до досягнення поставленої цілі. Юліан уникав зустрічі з жінками, відбираючи у себе будь-яку нагоду для суєтних задоволень. А коли дзвонили на Божу службу, старався прийти раніше від усіх братів і цілу службу стояв, не сміючи піднести очей, немовби перед самим судом Господа нашого Ісуса Христа.


Одного дня сказав я йому: "Хто тут псує книги?" Бо де було написано: Бог, чи Господь, чи Ісус Христос, чи Спаситель, там обриси букв були стерті. Блаженний відповів мені: "Не приховаю від тебе нічого. Блудниця, прийшовши до Спасителя, зрошувала сльозами ноги Його і втирала волоссям своїм. І я читаючи, як тільки знаходжу написане ім`я Бога мого, зрошую його сльозами своїми, щоб і мені отримати від Нього відпущення гріхів". І я з любов`ю сказав йому: "Бог, як чоловіколюбець, прийме намір твій, але прошу пощадити й книги". Він відповів: "Не зрошується серце моє, якщо не буду плакати перед Господом Богом моїм".


Подвизався же він так палко більше двадцяти п`яти років і серед подвигів помер в Господі, перебуваючи в гоніннях і послуху, ставши гідним ублажання. Бо сказано: Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. (Мт.5:3,10). І мої очі пролили сльози при розлуці з цим чоловіком.


Цей блаженний сказав колись одному брату: "Брат хоче йти у внутрішнішу пустелю пошукати там мужів прозорливих. Дай мені пораду заради Господа, чи йти мені з ним, чи ні?" Брат, знаючи, що він трудолюбивий, відповів йому: "Краще бути безмовним і в безмовності шукати досконалість; а щоб дошукуватися неважливого і невірного, для цього ходити по пустелі нема необхідності". Блаженний запитав "Що таке досконалість, і що розуміти під неважливим і невірним?" Брат відповів йому: "Досокналість є межа всякого слова і всякого діла. Бо написано: Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і заповідей його пильнуй (Прип.12:13). Все ж, що трапляється з кожним з нас в цьому віці, сумне чи приємне, має кінець, тому й минає з часом. Але що буде після виходу з життя, те безсмертне. Тому будемо тримати в умі день суду, щоб сенс наш досконалий був у Господі. Двоє відправилися в далеку сторону, і один з них, скучивши в дорозі, починає запитувати у зустрічних, що зустрінеться попереду особливого на дорозі; ті відповідають: дорога буде кам`яниста. А що за кам`янистою дорогою? Кажуть: луги, вкриті зеленню. Другий супутник бачачи, що так ретельно розпитує він про дорогу, каже йому: перестань, друже, цікавитися, що трапиться на дорозі, яку пройдемо, подібно до найшвидшого гінця. Так і життя людське подібне на дорогу. Тому треба більше мати на увазі не те, що зустрінеться під час ходи, а те, що буде з нами після подолання дороги. Постараємося довідатися, як потрібно нам спокійніше осістися в тій країні, в якій залишимося жити назавжди, після закінчення життя і тутешньої мандрівки. Де буде пристановище наше і частка наша в тому віці? В глибині чи на висоті, у спокої чи в трудах, в пітьмі чи у світлі, у вогні чи в прохолоді? В це нехай заглиблюється дух наш, про це нехай говорять вуста. Такої турботи нехай не залишає серце наше, поки ми в тимчасовому житті. А тих, які перешкоджають нам про це піклуватися, будемо зневажати, як тих, що вводять нас в оману і погибель, тому що тому, хто відійшов туди, не можна знову повернутися в життя це. Отже подбаємо, дитино, про те, як з відвагою з`явитися нам до Царя слави, і постараємося віддати себе в Його волю, яка ревно дбає про славу Свою, щоб надав Він поміч нашій немочі, особливо, коли оголені будемо від усякого людського покрову; тому що йти туди повинні ми, залишивши усе. Тому якщо не будемо завжди мати в умі майбутнього суду, ані найменшої не принесе нам користі вияснення тайн і сокровенностей. Єровоам, син Наватів, який згрішив в Ізраїлі, чув колись, який осягне його гнів від Господа, проте не покаявся у злі своєму. Викритий був і Гієзій в таємних своїх гріхопадіннях, проте не виправився; інакше учитель не залишив би його спотвореним проказою; бо, якщо очистив словом Господнім від такої самої хвороби Неємана, сирійського воєначальника, то значно легше було від подібного нещастя звільнити власного свого учня. Отже, будемо тримати в умі кінець цього життя, щоб очікування майбутнього страху пробудило приспаний ум наш до звершення і зберігання добрих діл. Бо життя наше тече швидше від гінця. Якщо й прославимося і будемо панами в цьому житті, але діла наші не згідні будуть з волею Того, Хто буде судити живих і мертвих; то після відходу туди слава тимчасового життя не принесе нам ніякої користі. Отже, будемо плакати зі страхом і трепетом, щоб за недбальство тутешнього життя не виявитися там під гнівом Царя слави і не бути відісланими в темряву кромішню. Тим, які відійшли туди, неможливо вже уникнути мук. В ув`язненого за гріхи нема можливості звільнитися від нерозв`язних уз. Там вогонь невгасимий, там хробак невмираючий, і темне дно пекельне, і безмірний крик, і плач, і скрегіт зубів. Нема кінця цим стражданням. Нема звільнення після смерті. Ніяка вигадка, ніяке мистецтво не позбавлять від страшних мук. Тепер можна уникнути цього, якщо послухаємо голосу Господа і Бога нашого, Який з надміру Свого чоловіколюбства, Сам проповідував, Сам навчав синів людських досконалості у всякому слові і у всякому ділі, щоб ми, ставши Йому слухняними, визволилися від мук та сподобилися благ. Отже, необхідно з великою смиренномудрістю зберігати словеса Господні, тому що дотримання заповідей Господніх є досконалість; і ті, що стали ревнителями заповідей Божих, твердо сходили до досконалості, в правоті серця очікуючи Господа і щоденно уявляючи собі славний Його прихід і сидіння на престолі слави Його, коли відлучить Він праведних від грішних і кожному воздасть за ділами його. Отже, дитино, будемо щиро зберігати любов і, з нею процвітаючи в чеснотах, сподобимося стояння праворуч Єдинородного Сина Божого, і зрадіє серце наше, і радості нашої ніхто не відійме від нас". Брат же, міцно до серця прийнявши настанови ці, утвердився в безмовності, дякуючи Господу нашому Ісусу Христу. Йому слава на віки віків! Амінь.

Преподобний Єфрем Сирин