kantrium.com | MySuomi.com | HELSINKI | TourMANN.com

Патріарше богослужіння у свято Входу Господнього в Єрусалим

DSC 64911 квітня 2018 року Православна Церква святкує Вхід Господній в Єрусалим.

 Напередодні, 31 березня увечері, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив у співслужінні соборного духовенства урочисте Всенічне бдіння. Під час вечірнього богослужіння Святійший Владика освятив віття верби.

У неділю зранку, в самий день свята, Його Святість відслужив Божественну літургію святителя Іоана Золотоустого у Володимирському кафедральному соборі столиці.

За богослужінням чимало вірян приступили до Таїнства святого Причастя. Також упродовж дня велика кількість киян та гостей міста приходили, щоб освятити віття верби й рознести це благословення по своїх домівках.

Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату звернувся до прихожан зі словами проповіді:

"В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні, дорогі браття і сестри, Вербна неділя. Вона називається так тому, що в цю неділю освячується верба. А Церква святкує іншу подію – Вхід Господа Ісуса Христа в Єрусалим на свято. Ісус Христос не перший рік за час свого служіння входив в Єрусалим на свято. Але цього разу його зустрічали урочисто. Чому тепер народ і діти зустрічали так Його зустрічали? А тому, що напередодні Ісус Христос звершив таке чудо, яке раніше ні Він, ні хто-небудь з пророків та святих не звершував. Цим чудом було воскресіння Лазаря.

Христос, як ви знаєте із Євангелії, воскресив і сина наїнської вдови й інших мертвих. Але не зустрічали і не торжествували люди так, як торжествували воскресіння Лазаря. Чому? Бо ті хоч і помирали, але мали вигляд ще живої людини, а Лазар уже розкладався і відчутний був запах. Значить ніяких ознак життя в цьому тілі вже не було. Христос одним словом воскресив його, сказавши – «Лазар, виходь!». І мертвий встав і пішов. Це настільки вразило усіх людей і навіть Його ворогів – книжників і первосвящеників, що останні вирішили убити Лазаря, щоб не було свідчення воскресіння. Тому воскресіння Лазаря мало велике значення перед стражданнями Господа Ісуса Христа і народ зустрічав Його як переможця, як зустрічали полководців після великих перемог. Люди знімали одяг і різали віття та клали по дорозі, як ознаку і пошану переможцю за те, що Він переміг смерть. Це Христос звершив напередодні своїх страждань, напередодні свого Воскресіння. Для чого? Для того щоб насамперед ученики повірили, що Він страждає добровільно. Що Він не безсилий, а йде на страждання добровільно, щоб перемогти в людській природі гріх, померти і перемогти смерть. Для цього Він йшов в Єрусалим з такою урочистістю.

Христос переміг смерть не тільки в Лазрі, адже Лазар хоч і воскрес, але потім знову помер. Христове ж Воскресіння перемогло смерть в людській природі і Христос уже не помирає. Його людська природа, тобто наша природа, знаходиться на Небесах. Це є ознака перемоги життя над смертю. Ми помираємо тому що Адам помер. А оскільки Христос в людській природі переміг смерть, Воскрес і не помирає вже, то і ми теж воскреснемо і не будемо ніколи помирати.

Віримо ми в це, чи ні? Якщо ми християни, то не можемо сказати «ні»!

Якщо смерть вже переможена, то чому ми плачемо над гробом близьких нам людей, померлий же воскресне? Воскресне, але причина в тому, що людська природа не сприймає смерть як таку. Людська природа добра і тому не сприймає нічого злого, ні гріха, ні смерті. Тому коли ми бачимо смерть, то плач наш виявляє протест, бо смерть для нас чужа.

Віра у Воскресіння Ісуса Христа і в наше власне воскресіння виявляється у нашому житті і тепер. На сході України молоді люди, які ще життя не бачили, жертвують собою за свою Батьківщину і свій народ. Що їх штовхає на такий подвиг? Їх штовхає віра у Вічне життя і що смерть не може перешкодити цьому.

Ми не повинні боятися смерті, але чому боїмося, що нас страшить? Нас страшить не те, що ми не будемо існувати, а те, як ми будемо існувати. Бо є блаженне Вічне життя, а є страждальне. Ніхто із нас не може сказати, що потрапить саме у блаженне життя, бо визнає свою гріховність. А з гріхами в блаженне життя не увійти, тому боїмося, тому не впевнені. Що ж робити в такому випадку, опустити руки і нічого не робити? Ні, це ще більший гріх! Треба насамперед покладати надію на милість Божу.

Церква напоумлює нас, щоб ми задумувалися над своїм життям, бачили свої гріхи і каялися в них. І Господь простить, бо простив і розбійника в останню хвилину. Тому і ми пам’ятаючи цю милість Божу і Його невимовне милосердя до людського роду повинні мати уповання, що і ми грішники, а в Царство Боже увійдемо, тому і торжествуємо і перемогу над смертю і над гріхом”.