kantrium.com | MySuomi.com | HELSINKI | TourMANN.com

Патріарше богослужіння у четверту неділю Великого посту

4-nedilya-Velykogo-postu-2013-0414 квітня 2013 року, у четверту неділю Великого посту, преподобного Іоана Ліствичника, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Божественну літургію святителя Василія Великого у Володимирському кафедральному соборі. Напередодні, 13 квітня, у суботу ввечері, Предстоятель Київського Патріархату відслужив Всенічне Бдіння.

За богослужінням Його Святості співслужили настоятель храму протоієрей Борис Табачек та священнослужителі кафедрального собору.

Після прочитання Євангелія Святійший Владика виголосив проповідь: " Дорогі браття і сестри. Сьогодні четверта неділя Великого посту, яка посвячується преподобному Іоану Ліствичнику.

Преподобний Іоан написав «Ліствицю», тобто сходинки, а точніше закони духовного життя, як християнин може з грішника стати не тільки святим, а уподібнитися і стати богом. Так ось преподобний Іоан написав оці сходинки.

Не можна стати зразу на вищу сходинку. До вищої сходинки треба йти поступово. Монахи, які хотіли зразу ж стати святими, закінчували дуже скорботно.

Я знаю одного ченця радянських часів, який з Псково-Печерського монастиря був направлений на Афон. Молодий і зразу хотів стати великим подвижником. Він попросив у ігумена піти й оселитися в печері. Ігумен забороняв йому, сказав, що ти молодий ще, недосвідчений, не можеш ти ще жити в печері. А він не послухав. Пішов, оселився в печері. І чим закінчилося? Закінчилося тим, що зійшов з розуму, став пити й по монастирі бігав з сокирою. І всі монахи боялися його, як би він їх не вбив. Ось що означає жити не за законам духовного удосконалення. Тому преподобний Іоан Ліствичник і написав, як треба жити. Він написав це для ченців. Але ці закони духовного розвитку стосуються кожного християнина, кожного мирянина, священика і архиєрея.

Які ж це закони? Перша сходинка – це покаяння. Якщо людина не покається у своїх гріхах, то не може піднятися на другу сходинку.

Ви скажете: ми каємось. Каємось, але не так, як треба. Ми каємося і тут же відходимо і починаємо грішити. У нас виходить каламбурне життя – каємось і тут же грішимо, робимо добрі справи не на славу Божу. Все це не приводить нас до духовної досконалості. А треба покаятися. Але як покаятися? Глибоко покаятися, визнати свої гріхи. Не так: я грішний, як усі грішники. Навіщо ти говориш таку неправду? Що, ти людей убивав, якщо ти говориш: як усі? Є ж вбивці, є блудники й блудниці. Ти теж такий? Тому насамперед треба побачити свої власні гріхи, які притаманні тільки тобі, а не іншому. Але коли ти побачиш себе грішником, то не просто скажи: згрішив, Господи. Треба плакати, треба бити себе в груди, що ти християнин, носиш ім’я Христа, а чиниш, як язичник, як безбожник.

Ось коли апостол Петро покаявся, то він гірко плакав. Блудниця, яка прийшла до Христа, сльозами умивала ноги. Чи умивали ви ноги собі сльозами, каючись? А коли й каєтесь, то просто: згрішив таким-то гріхом. Тому нема глибокого покаяння. А якщо такого правдивого покаяння нема, то не може бути й відпущення гріхів.

Ви мені будете заперечувати і скажете: а ось ми приходимо на сповідь, каємось у своїх гріхах, прощає нам Бог? Прощає. Але ж ви, вийшовши з храму, а іноді і не виходячи, знову починаєте грішити. То скажіть, очистились ви від гріха? Ви очистились тільки коли стояли біля хреста й цілували Євангеліє. Отам ви очистились. А як тільки відійшли, знову починаєте грішити. Тому без щирого покаяння, покаяння зі сльозами, прощення гріхів не буває. І святі отці кажуть, що якщо ти хочеш знати, простив тобі Бог гріхи чи не простив, яка ознака, що Бог простив тобі гріхи? Ознакою є те, що ти зненавидів цей гріх. А якщо ти його любиш, то Бог тобі цей гріх не простив.

Тому покаяння повинно бути зі сльозами, з ненавистю до своїх гріхів. І коли людина усвідомить, що вона на стільки далеко стоїть від Бога, на стільки далеко стоїть від святих, тоді вона смиряється. Вона смиренною і лагідною стає, нікого не засуджує, бо сама знає, яка вона є.

Для того, щоб досягти такого стану, як я вже сказав глибокого покаяння зі сльозами та смирення і терпіння, треба не скаржитись на Бога за тяжке життя, за хвороби та інші біди, а смиренно терпіти, бо через оці всі скорботи, біди та нещастя Господь смиряє наш гордий дух. Оце є перша сходинка, на яку повинен стати кожен християнин. Якщо стане на цю сходинку твердо, тоді може підніматися на другу.

А друга сходинка в чому полягає? Друга сходинка – це творити добрі діла. На другій сходинці треба чинити добрі справи.

Ви скажете: а що, до цього не можна робити добрі діла? Можна. Але ці добрі діла в переважній більшості Богу не угодні. Чому? Тому що вони робляться не на славу Божу, а на свою славу.

Наприклад, зараз багато заможних людей будують храми. Для чого вони їх будують? Для слави Божої? Ні, для своєї слави. То скажіть, оце добре діло корисне цій людині? Ні, не корисне, бо воно не угодне Богові, бо звершене не на Його славу, а на свою славу. А коли людина смиренна, яка покаялася глибоко, починає чинити добрі діла, то вона ховається від своїх добрих діл, робить їх таємно, щоб ніхто не бачив, щоб не прославляли його за ці діла. І чинить їх тому, що не може не робити добрих справ, бо її душа й серце знаходяться у такому стані, що не можуть пройти повз бідної людини, щоб не розділити це горе, не може не співчувати людині, якій не може допомогти, а співчуває, не може не розділити радість людини, яка радіє, тому що вона цьому на першій сходинці навчилась. Ці добрі діла Богу угодні, бо вони робляться від душі, від чистого серця, не на свою славу, а на славу Божу.

Третя сходинка найтяжча. На неї піднімаються тільки ті, які навчилися перемагати свої злі помисли. Бо гріх зароджується в серці і в розумі, в думках. І ви самі з досвіду знаєте, яка буря піднімається в голові, в серці, які там хвилі піднімаються, коли йде боротьба між добрими помислами й злими. Так ось, той піднімається на третю сходинку, хто в голові та серці уже не народжує злих думок.

Ось уявіть ви, які стоїте тут. Чи відчували ви коли-небудь стан, коли у вас нема злих думок? Чи ні? Я думаю, що кожен з нас скаже, що ні. Я такого у своєму житті не відчував. І це правда. Тому що ми не піднялись до такого стану. А той, хто досяг такого стану, коли вже в серці та розумі не народжуються гріховні думки і почуття, а це людина, яка очистила своє серце, ота людина побачить Бога. А ми з вами, дорогі браття і сестри, з гріховними почуттями, з нечистим серцем та розумом Бога побачити не зможемо. Той же, хто досягне отакого стану, коли не буде в серці гріховних почуттів, а в розумі злих, гріховних думок, отой побачить Бога. І ця людина уже свята.

Оце ті сходинки, які накреслив преподобний Іоан Ліствичник.

Всі святі отці говорять про те ж саме, тому що вони з свого досвіду пройшли цей шлях. І Церква нам нагадує у дні Великого посту, коли ми займаємось очищенням себе від гріхів, оці закони, закони духовного розвитку. Якщо ми живемо за законами цього духовного розвитку, то ми досягнемо спасіння. Благодать Божа допоможе, бо все це досягається не людськими силами, а благодаттю Святого Духа разом з людськими зусиллями. Тому Господь Ісус Христос сказав, що Царство Боже досягається силою, тобто зусиллям людини за допомогою благодаті Божої.

Висновок для нас такий: каятися треба щиро зі сльозами, досягати смирення, терпіти все, що Господь посилає нам (не посилає, а попускає, тому що Господь зла не створив і не посилає зла). Все це треба терпіти і утвердитись на першій сходинці, а тоді переходити на другу.

І нехай у цьому допомагає нам Господь Ісус Христос молитвами Божої Матері і преподобного Іоана Ліствичника. Амінь".

По завершенні Божественної літургії був відслужений молебень до преподобного Іоана Ліствичника.

Того ж дня ввечері у Володимирському соборі під час вечірнього богослужіння Святійший Патріарх Філарет разом із соборним духовенством читав акафіст Страстям Христовим.

Фото: Василь Дідух