kantrium.com | MySuomi.com | HELSINKI | TourMANN.com

Духовенство і віруючі привітали Святійшого Патріарха Філарета з Різдвом Христовим

0058 січня 2014 року, ввечері, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет очолив у Володимирському кафедральному соборі святкову Велику вечірню.

Його Святості співслужили: Патріарший намісник, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній, голова Синодального управління у справах духовної освіти, ректор КПБА; архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, секретар Священного Синоду, голова Інформаційного управління; архієпископ Богуславський Олександр, вікарій Київської єпархії, голова Економічного управління; єпископ Васильківський Лаврентій, вікарій Київської єпархії; намісник Михайлівського монастиря єпископ Вишгородський Агапіт, керуючий справами Київської Патріархії; єпископ Іоан (Швець); єпископ Адріан (Кулик); настоятель Володимирського кафедрального собору протоієрей Борис Табачек, настоятелі столичних храмів, викладачі Київської православної богословської академії у священному сані, соборне духовенство.

Після вечірньої митрополит Епіфаній, ректор КПБА і постійний член Священного Синоду, виголосив Патріарше Різвяне послання, а потім звернувся до Святійшого Владики зі словами вітання:

Ваша Святосте, милостивий наш Патріарше та отче!

Христос народився!

«Нині народився для вас… Спаситель» (Лк. 2: 11). Такими словами святий євангелист Лука сповіщає нам ангельську звістку про народження младенця Ісуса в місті Давидовому – Вифлеємі. Хоча минуло вже понад дві тисячі років з часу пришестя у світ Спасителя, але подія Різдва Христового щоразу з новою силою зворушує і хвилює наші серця. «Велика благочестя тайна: Бог явився у плоті» (1 Тим. 3: 16), – виголошує святий апостол Павло. І не даремно, адже Різдво Христове – це втілення Бога, це народження Месії і Спасителя світу, це початок реального спасіння людського роду.

Саме ця подія і надихає Святу Церкву єдиними устами та єдиним серцем співати Богонемовляті Христу: «Христос народжується – славте! Христос з небес – зустрічайте! Христос на землі – возносітеся!» (Ірмос 1-ої пісні 1-го Різдвяного канону).

Минулий рік, загалом, був благословенним для нашої Церкви. Ми урочисто відзначили великі ювілеї: 1700-річчя Міланського едикту, 1150-ліття просвітницької місії святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, учителів Слов’янських, 1025-річчя хрещення Київської Руси-України, 900-ліття з часу освячення головного храму Свято-Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря. Ми провели Освячений Помісний Собор, який знову засвідчив єдність Київського Патріархату. Впродовж року було засновано багато парафій, освячені десятки храмів по всій Україні.

Невдовзі ж уся повнота Української Православної Церкви Київського Патріархату буде святкувати 85-річчя від дня народження Вашої Святості.

У Вашій особі якнайкраще поєдналися суворість і вимогливість Патріарха і милість пастиря, яка проявляється у ставленні до співбратів-архієреїв, духовенства, мирян. Ви жодного з нас не оминаєте своєю увагою, завжди вислуховуєте, розраджуєте у складних життєвих обставинах, даєте слушні і мудрі поради, які завжди допомагають знайти шлях виходу зі скрутного становища.

Особливо варто відзначити Вашу милість і прояв архіпастирської опіки над українським народом у буремні події сьогодення, пов’язані з геополітичним вибором шляху України: або наша країна назавжди залишиться незалежною та демократичною державою у сім’ї європейських народів, або продовжуватиме жити під загрозою повернення до рабства. Від вирішення цього питання залежить і доля Помісної Української Православної Церкви.

Ви дали благословення на прихисток людям у Михайлівському Золотоверхому монастирі, як і колись у 1240 році під своїми склепіннями захищала киян Свято-Успенська Десятинна церква від нашестя монголо-татар. Ви сказали, що храм Божий має бути відчинений для всіх, хто потребує допомоги, і від імені Церкви засудили жорстоке застосування сили до мирних громадян, яке відбулося на столичному Майдані Незалежності. Цей жест Церкви знайшов всебічну підтримку в українському суспільстві, яке переконалося, що Київський Патріархат – з українським народом.

Все своє життя Ви віддаєте служінню Богові й народу.

Ваша Святосте!

Сьогодні, у ці радісні різдвяні дні, ми знову приносимо подяку Богомладенцю Христу за усі Його благодіяння до нас. Ми зичимо Вам від усієї повноти Української Православної Церкви Київського Патріархату, Священного Синоду, Синодальних управлінь, єпископату, духовенства, чернецтва, духовних навчальних закладів та вірних нашої Святої Церкви передовсім здоров’я, миру, любові, терпіння, радості на многії і благії літа.

На завершення свого слова владика Епіфаній підніс Предстоятелю просфору та квіти.

Святійший Патріарх подякував архіпастирям, духовенству та всім присутнім за вітання і молитви та виголосив повчальне слово.

Ваше Високопреосвященство, ваші Преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри.

"По-перше, дякую, владико, за привітання від імені єпископату, духовенства і всієї української пастви Київського Патріархату. Дякую за молитви й за те, що ви прийшли на це богослужіння для того, щоб разом прославити Господа нашого Ісуса Христа, Який народився у яслах у Вифлеємській печері заради нашого спасіння.

У ці дні ми згадуємо події, які відбувалися навколо Різдва Господа нашого Ісуса Христа. І нашу увагу привертають царі, східні мудреці, і юдейський цар Ірод.

Чим вони привертають нашу увагу?

Чому ці царі - мудреці? Тому що це були вчені люди, які спостерігали за зірками на небі. Про Христа вони не чули, про Спасителя не знали. Але одного разу побачили на небі незвичайну зірку і за цим зрозуміли, що народився незвичайний Цар. Тому й вирішили прийти і поклонитися цьому Цареві. Прийшли зі Сходу в Єрусалим, тобто знали, що цей Цар буде Юдейський, бо не прийшли до Єгипту чи Аравії, а саме до Єрусалиму. Вони знали, що Цар цей буде з Юдеї. Прийшли, поклонилися Йому і принесли дари: золото, ладан і смирну. Золото як Цареві, ладан як Богові, а смирну як Людині.

Чи розуміли вони значення цих дарів? Не розуміли. Бо прийшли поклонитися Цареві, а не Спасителю світу.

Тепер подивимося на іншого царя – Ірода. Він проявив жорстокість по відношенню до народженого Богонемовляти Ісуса. Чи знав він, що це Христос? Знав. Бо коли прийшли волхви до нього й запитали, де народився Цар Юдейський, то Ірод покликав книжників і фарисеїв і запитав їх, де повинен народитися не цар, а де повинен народитися Христос. Це означає, що він знав, що мова йде про Христа, а не про звичайного царя. Йому первосвященики сказали, що Христос повинен народитися у Вифлеємі.

Зверніть увагу, первосвященики, книжники й законники знали, де повинен народитися Христос. Бо сказали, що у Вифлеємі, і послалися на пророцтво, яке говорить: «І ти Вифлеєме нічим не менший серед міст Юдейських, бо з тебе вийде цар, який пастиме Ізраїля». Тобто знали, і це ж сказали царю.

Але як вчинили одні царі, язичники, і як вчинив цар, який сповідував істину віру і знав про пришестя Христа?

По різному. Ті принесли дари і поклонилися, а цей вивідав, коли народилося немовля, сказавши східним царям, що це йому треба знати для того, щоб і сам міг поклонитися. Сказав неправду, бо знав, що йому треба не поклонитися, а вбити. Зверніть увагу, свідомо убиває Христа. Заради влади вчинив таке велике зло. П’ять тисяч років людство чекало пришестя Христа, а він цього Христа вирішив убити. А оскільки не знав, де є немовля Христос, то знищив невинних дітей від одного дня до двох років. Думав, що може знищити Спасителя світу, думав, що сильніший за Бога. Тому ангел Господній явився Йосифу й сказав: «Візьми немовля і матір Його і втікай у Єгипет, бо задумали убити Його».

Ось, дорогі браття і сестри, ставлення язичників до Христа і ставлення юдеїв, зокрема царя Ірода. Язичники поклонилися, а правовірні юдеї хотіли знищити. А потім ці ж юдей розіп’яли Ісуса Христа на хресті.

З цього можете зробити висновок, що в людській природі є добро, бо язичники вчинили добро, а в правовірних юдеїв, які поклонялися Істиному Богові, жило зло. Тому Ірод і знищив 14 тисяч невинних дітей.

Це свідчення того, що в нашій людській природі до цього часу бореться в серці, душі й розумі добро та зло. І в залежності від того, боремося ми зі злом, чи ні, залежить наше спасіння. Бо той, хто бореться з гріхом, той вірить у вічне життя, вірить у Істиного Бога, але відчуває свою неміч і бореться. Такого Господь обов’язково спасе Своєю благодаттю.

А як Він спасає?

Ви можете переконатися на прикладах. На тому ж розбійнику. Що доброго зробив розбійник? Нічого. А Христос Своєю благодаттю знищив його гріхи. Візьміть блудницю, яка сльозами умивала ноги Спасителя і щиро каялася у своєму гріху. Господь зробив з неї цнотливу людину. Візьміть гонителя Савла. Потім, коли Христос явився йому й запитав: «За що ти гониш мене?», то він став великим апостолом, який потрудився більше, ніж інші апостоли. Візьміть того ж апостола Петра. Тут клявся, що «Я з Тобою, Господи, і на смерть піду», а через декілька годин перед служницею каже: «Не знаю цього чоловіка». Але вийшов і гірко плакав і ці сльози благодаттю Святого Духа знищили його гріх. Таким чином і наші гріхи, коли ми боремося, Господь знищує. Але тільки тоді, коли ми боремося, а не коли ми віддаємося владі гріха. Тому треба боротися.

Що ж означає боротися?

Це означає, усвідомлювати в чому ти згрішив конкретно. Якщо ти не знаєш свого гріха, то в чому ти будеш каятися? Треба спочатку пізнати свій гріх, а потім вже каятися, чи не каятися.

Ми думаємо, що знаємо свої гріхи. Неправда. Не знаємо. А якщо й знаємо, то виправдовуємо певними обставинами. Блудниця ж не виправдовувалася, а прийшла і плакала. І апостол Петро не виправдовувався, а гірко плакав.

Тому нам треба спочатку усвідомити, в чому ми грішні, а потім каятися. І все. Далі діє благодать, яка очищує гріх людини. Якщо ж людина не кається, то благодать Святого Духа не може очистити гріхи. Не тому, що вона безсила, а тому, що людина не сприймає цю силу, відвертає від себе Божественну благодать.

Тому, дорогі, браття і сестри, кожне святкування Різдва Христового повинно напоумлювати нас: пам’ятайте християни про вічне життя і ви можете увійти туди, очистившись благодаттю Святого Духа. Але з однією умовою: визнати свої гріхи і покаятися. Тоді Різдво Христове буде для нас спасительним. Коли ж ми цього не зробимо, то свято це не принесе нам ніякої користі."

Після многоліття Патріарха Філарета співом колядок привітали дітки недільної школи Володимирського собору. Святійший Владика подав благословення віруючим, а дітки ще й отримали солодкі подарунки.

Завершилися урочистості Різдвяним прийняттям, на якому Святійший Патріарх звернувся до почесних гостей зі словами привітання.

Під час прийняття Предстоятель Київського Патріархату мав спілкування з представниками влади, народними депутатами України, інтелігенцією, дипломатами та іншими почесними гостями.

Фото: Василь Дідух