Предстоятель Української Церкви: Літургійний Патріарх

Літургійний Патріарх. Термін, дещо інший за висловом, «літургійний священик» увів в Пастирське богослів\'я єпископ Веніамин (Мілов) (1887-1955). Його лекція на цю тему розпочиналася так: «За словами Золотоустого, священику в служінні Літургії «потрібно бути настільки чистим, немов він стоїть на самих Небесах посеред тамтешніх сил...».
Святійший Патріарх Філарет завжди з благоговінням відноситься до звершення храмових богослужінь. Дуже часто у своїх настановах до нововисвячених священнослужителів він повторює одні й ті ж самі слова: «Відправляючи богослужіння, таїнства, а особливо таїнство Святої Євхаристії завжди майте страх Божий і ніколи його не втрачайте, звершуючи все чинно і трепетно».

 

Патріарх Філарет дотримується зразкового уставного богослужіння. Дуже любить коли і інші, особливо архієреї, звершують богослужіння чинно й за уставом. Творять правильно кожний рух, кожний погляд, кожне благословення рукою або двома руками. Часто для недбалих він робить зауваження, а інколи достатньо і його погляду, різкого, пронизлового, щоб зрозуміти, що щось вчинено не так. Під час звершення богослужінь у Патріарха немає якоїсь артистичності, помпезності, він все чинить природно без зайвих рухів і метушні.

Святитель Григорій Богослов про служіння св. Василія Великого згадував так: «Море народу, а у вівтарі й поблизу нього не стільки людське, скільки ангельське милування, і попереду всіх у прямій поставі Василій, яким у слові Божому описується Саул, не схиляється він своїм тілом, ні поглядом, ні думкою, немов у храмі не відбулося нічого нового, але прилиплий до Бога, скажу так, і до престолу, а ті, що оточують його стоять в якомусь страху і благоговінні». Якщо цим свідченням провести паралель із сучасними пастирями, то їх можна без сумніву приписати Патріарху Філарету.

Раніше, будучи ще митрополитом, Патріарх часто звершував подорожі за кордон. Ці поїздки забирали усю енергію й силу. Бувало повертається митрополит до Києва літаком і вже чекає його автомобіль, щоб прямувати не до резиденції на відпочинок, а до Свято-Володимирського собору на звершення Всенічної.

Голос Патріарха під час звершення богослужінь не гучний, але його завжди чути в різних куточках величавого собору. На Євхаристії Патріарх завжди уважно зосереджений, він у півголоса читає молитви й на очах у нього непомітно виступають сльози. Він співстраждає Христові, його незбагненній викупній Жертві...

 

У своїх настановах до пастирів і архіпастирів Патріарх, говорячи про апостольське наступництво, зазначає, що воно полягає не тільки в правильному, відповідному звершенні рукоположення, але й також у переданні уставного, правильного звершення богослужінь. І дійсно, звершення богослужінь нашим Патріархом є класичним і разом з тим церковним, з відчуттям правильного такту. Патріарх має неабияку любов до богослужінь. Він звершує не тільки недільні богослужіння, відправи на дванадесяті й великі свята, він на тиждень кожного разу звершує три акафісти: у неділю ввечері – Покрову Божої Матері, у вівторок вранці – святій великомучениці Варварі, у четвер увечері – священномученику Макарію, митрополиту Київському. Він усіх подвигає любити богослужіння і регулярно його звершувати.

Дуже часто доводилося чути від нецерковних людей, що Патріарху не личить стільки звершувати богослужінь, що він не є парафіяльним священиком. Але Патріарх має, на це свою справжню архіпастирську думку: «Слуга Божий повинен перш за все звершувати богослужіння, а за інше його Господь не так запитає. В молитві до Бога, у вічній Євхаристії ми набуваємо Духа Святого і стаємо співпрацівниками на Ниві Божій, тому, чи священик, чи архієрей, якщо у нього немає любові до богослужінь, або вона з часом зникає, то тоді такі пастирі перетворюються на мертвих, хоча вони ходять по цій землі і зодягають на себе церковний одяг».

В міру того, як помножуються роки життя Святійшого Патріарха, він все більше звершує богослужіння, з насолодою їде до свого кафедрального Свято-Володимирського собору. Він дійсно знаходить спокій для душі у соборній молитві, це його зміцнює, дух бадьориться, коли тіло інколи стає немічним, і це є правдивим зарядом до праці, до боротьби.

митрополит Димитрій (Рудюк)