kantrium.com | MySuomi.com | HELSINKI | TourMANN.com

Любов і закоханість, проблема нерозділеного кохання

Кожна людина має свій шлях у житті, шлях радостей і печалей, турбот і піклувань, любові і розчарування, шлях вічності і шлях скінченності. Кожен шукає в житті собі друга, партнера, того, хто здатний зрозуміти, розділити радощі та печалі. Усі ми прагнемо любові, прагнемо любити і хочемо, щоб любили нас, а для цього потрібен об’єкт нашої любові. Саме це штовхає нас шукати ту єдину (єдиного), котра стане втіленням наших мрій і сподівань.


Більшість людей можуть сказати, що вони закохувались, але чи любили - це вже інше питання. Любов і закоханість, що ж це таке? Коли ми юні, то так часто плутаємо ці кардинально різні поняття. От, наприклад, молодий хлопець познайомився з дівчиною, а вона виявилась не тільки красива, а й розумна, не тільки розумна, а й добра, весела, кмітлива, така, що й словами не передати. Загалом: « Я її люблю». Пройшов місяць ( в кожного свій термін), а вони вже й дивитись одне на одного не хочуть. В чому тут справа? «Любов ніколи не минає» ( 1Кор 13), а це минуло, отже, - це не любов. Закоханість входить до розряду почуттів, на кшталт, гнів, сум, радість, вони, як феєрверк, скоро загоряються, але дуже часто так само скоро затухають. Тому не обманюймо себе, це ще далеко не любов, хоча і може нею стати. Закоханість - це володіти (брати): «Вона мені сподобалась, я хочу, щоб вона була моя». Такий підхід нагадує похід до супермаркету: «Яке ж молоко вибрати, о, це гарне з вигляду, візьму і вип’ю, а пакет викину». Так ми іноді сприймаємо людей. Любов ж - це дар (давати).

Тож все-таки чому ця «любов», як думав хлопець, пройшла? Бо з’явились певні труднощі, іншими словами, страждання, де треба не тільки брати, а й щось давати. Страждання вбиває закоханість; любов вміщує його. Закоханість легка, але вона спустошує; любов важка, але вона наповнює. Тому й не треба розкидатись словом «любов», бо сказати «я тебе люблю» займає кілька секунд, а показати як - ціле життя! Закоханість відрізняється від любові так само, як марновірства відрізняються від віри, як відрізняється абітурієнт ВУЗу від сформованого фахівця, як лотерейний квиток відрізняється від автомобіля, що розігрується, як дощ відрізняється від річки, як графіт відрізняється від алмазу, як вогонь феєрверку від вогню доменної печі.

Хтось колись сказав, що на закоханого хлопця одночасно дивиться рай і пекло. Все залежить від того у що переросте це почуття, в любов чи пристрасть. "Від любові буває мор, морока і ганьба", - приводить Стендаль в своєму романі "Червоне і чорне". Скільки звинувачень, скільки проклять любові з тих пір, як світ стоїть? Любов розглядається як "демонічний початок", як темна, зловісна, "пекельна" сила, що виходить з-під контролю людини, її свідомості, розуму, етичних відчуттів. А це ж, насправді, не любов, коли хлопець вбиває себе чи іншого через невзаємну закоханість. Це пристрасть, що розвинулась з неправильного розвитку закоханості.

Любов не спалахує в нас, вона в нас зростає. Любов зріє у міру того, як пара осягає принципи любові в повсякденному житті. Отже, справжня любов підіймається над закоханістю, і нам слід не тільки чекати любові і уваги від інших, але самим ставитись з любов\'ю і увагою до інших.

Підводячи певні підсумки (хоча остаточно зробити це в такій багатозначній темі, напевно, неможливо), можна сказати так: закоханість чимось схожа на квітку. Яскраву, красиву, запашну... але, по-перше, дуже крихку і ніжну, а, по-друге, – все-таки не вічну. І ось з часом ця квітка в\'яне і обсипається. Чи сумувати з цього приводу? Далеко не завжди. Пригадайте, нерідко на місці квітів з’являються зрілі соковиті ягоди або плоди. Так, часом вони не такі багатобарвні, як попередні квіти, і, можливо, не так пахнуть, проте вони соковиті і приємні на смак, ними можна харчуватися і пригощати того, хто поряд. Так само чи варто сумувати, що у ваших відносинах начебто зникає "перший плотський вогонь" (як ще іноді називають закоханість)? Так, часто говорять, що притупляється відчуття "внутрішнього польоту", внутрішня ейфорія "руху назустріч", особливо, коли вже довго зустрічаєтесь чи живете поряд. Але, може бути, що на місці "квітки вашої першої закоханості" дозріли прекрасні плоди вашої любові, якими можна насититися самому і нагодувати свого супутника? І врешті-решт, як і в природі, плоди випускають насіння, з якого зростають нові яскраві квіти, – так само і ваша зріла любов може давати нові яскраві сплески ваших взаємних почуттів. Особливо, якщо з роками в собі це не душити і не говорити: "Ну все, любов пройшла." А вона, цілком можливо, і не пройшла. Вона стала іншою, хай більш приземленою, та зате надійнішою. А ви обидва її просто не можете ніяк розкуштувати. Не усвідомлення чіткої різниці між любов’ю і закоханістю часто призводить до того, що є люди, які ототожнюючи ці поняття, часто проводять все життя в гонитві за «любов’ю», так і не пізнавши її. Вони закохавшись не переходять до розвитку своїх почуттів, в спосіб життя у любові, що є тотожним жертовності, терпінню, самозреченню, а при найменшому затуханні почуттів кидаються в нові пошуки, наче наркотику, почуття любові, забувши, що почуття, які зникають - не любов. І найголовніше, говорячи про любов, ми не можемо не згадати про абсолютну любов, якою є Бог, спосіб життя Якого є любов, а він став заради нас людиною, помер і воскрес. Абсолютне самозречення заради іншого є найбільшим проявом Бога любові. За таким принципом і ми повинні вибудовувати своє уявлення про любов. Тож я думаю, що слова: «вона гарна, розумна весела, я її люблю» нічого спільного з любов’ю не мають, це скоріше егоїзм. Люблять не за щось, а незважаючи ні на що.

Почуття закоханості є таким бажаним для більшості з нас, тому що дає відчуття польоту, радості і щастя. Та пам’ятаймо: ним, наче ножем, треба правильно користуватись. Бо саме в цей час наш розум найменше може об’єктивно сприймати світ. Розглядаючи тему далі в когось може виникнути запитання: «А чи можлива любов без закоханості?». Щодо цього я б хотів навести одну історію. Один мій друг спілкувався з дівчиною. Але їх спілкування відбувалося якось мляво і, на перший погляд, не обіцяло закінчитися нічим серйозним. Я бачив, що вони дуже добре підходять один одному; дівчина з благочестивої сім\'ї і має багато достоїнств. Але на всі мої умовляння звернути на неї увагу, як на майбутню дружину мій знайомий говорив приблизно наступне: «Ну, не можу я нічого зробити, адже тут же немає нічого!» – і показував на те місце, де у людини знаходиться серце. Мовляв, серцю не накажеш. Слава Богу, друг виявився людиною розумною і, уважніше придивившись до своєї подруги, дійсно «розгледів» її. Тепер вони одружені і не можуть жити один без одного.

Чи закохані чоловік і жінка з першого погляду, з першого побачення, чи ні - не так важливо. Чи полюблять вони один одного залежить тільки від них, від їх вибору і рішення любити. І від того, як вони будуватимуть будинок сімейного щастя.

Ну, що ж, здавалося б, з’ясувавши хоча б трохи для себе що таке любов, можна, хоч і обережно, але все ж відправлятись на пошуки тої (того), кого захочеться любити не зважаючи ні на що. Але тут виникають дві проблеми: що робити якщо ти зустрічаєшся з дівчиною (хлопцем) і в певний момент, добре все зваживши, чітко розумієш, що це не твоя (твій), як кажуть в народі суджена (суджений), а ти бачиш що вона (він) думає, що ти саме той (та)? Як має себе повести християнин? Чи взагалі він може не відповісти взаємністю? Може, бо є свобідним і має право, якщо хоче, розірвати стосунки. Але як це правильно зробити? На практиці такі рішення в совісних людей приймаються дуже важко, тому що розумієш, що приносиш біль дорогій людині, хоч і не коханій. Тому, насамперед, як і будь-яку справу в нашому житті це треба робити з любов’ю. Якщо це буде зроблено щиро, то цілком можливо, що ця людина ще вам потім подякує. Отже, треба старатись максимально толерантно і з повагою сказати про це, пояснивши свою позицію. Та життя така річ, що одна справа теорія, а інша практика. Тож тут універсальної поради немає.

Більшість людей переживали закоханість, і в багатьох вона була невдалою. Було важко, коли ти залишаєш, та ще важче, коли тебе залишають. Саме на випадку невзаємної закоханості ми й зупинимось більш детально. В житті буває, ми вибираємо, нас вибирають... Дуже вже часто не співпадає вибір, вам не здається? Життя йде, ми чогось прагнемо, про щось мріємо, чогось хочемо, щось втрачаємо, знаходимо, втрачаємо, знаходимо знов. Ми живемо в очікуванні дива, перетворюючи кожен унікально-неповторний день в передчутті чогось, обіцянки казки. Нерідко Господь здійснює наші сподівання, але так само нерідко і ні. Ми не зустрічаємо ту любов, яка може перевернути наш світ догори ногами, не знаходимо друзів, які готові за нас у вогонь і у воду, не залазимо по кар\'єрних сходах так високо, як хотілося б... Ми розчаровуємося, поповнюючи з кожним роком чорний список втрат. Говоримо собі, що стаємо сильнішими, отримуючи удари. Чи це так?

Невзаємна любов - це удар, це втрата. Перш за все, втрата себе. Це підніжка від «долі», яка, замість того, щоб, нарешті, відправити вам назустріч принца на білому коні, посилає ще одного неідеального хлопця (дівчину). Проте познайомившись в рекордні терміни він (вона) стає дорогим, близьким, незамінним. Як дивно, що людина, про існування якої ви раніше не підозрювали, змогла стати такою важливою частиною вашого життя і так швидко. Ти так зосереджуєшся на цій людині, що розумієш: до того навколо тебе були хлопці і дівчата, а тепер просто люди. Та ось, в одну мить ця дорога тобі людина (в кращому випадку) сідає навпроти тебе і каже: «Ти мені дорогий, я поважаю тебе, але не можу бути з тобою, мені здається нам краще залишитись друзями», а тобі хочеться кричати: «Ні, не роби цього, я ж так люблю тебе, стій, не йди», та ти збираєш сили і стараєшся все закінчити без істерик. Приходиш додому, а всередині пустота, стає так боляче, що здається життя без неї (нього) закінчилось. І ти думаєш (звичайно, якщо є якісь базові знання): «Ось спробував втілити теорію в практику і маєш: я за неї в вогонь і в воду, а вона мені: «Давай будемо друзями, все, я розчарувався в любові». Проходить трошки часу, і одного разу, зустрівшись поглядами, ти збираєш волю в кулак, щоб не прокричати через закритий рот: «Не йди! Я так хочу бути з тобою... Я не вмію бути без тебе». Але ти мовчиш, чудово розуміючи, що крик нічого не змінить, що ти не потрібна (ий) йому (їй). Принаймні, ти розумієте, що не потрібена йому (їй) так сильно, як він (вона) потрібний тобі. Так дивно...

Одні вважають невзаємну любов хворобою для невиправних романтиків і мазохістів, інші - ідеальним приводом для сублімації. Прагматики радять скоріше позбавлятися від подібних нав\'язливих ідей, люди, що рефлексують віддають перевагу «задоволення» розтягувати. Чому, до речі, задоволення? Та тому що страждання в невеликих дозах може додати вашій особі особливий шарм смутку, нерви можуть позитивно вплинути на фігуру, а туга - на творчий акт.

Недаремно поет один з поетів писав: «Бути нелюбимим! Боже! Яке щастя бути нещасним!», він підводить підсумок нездійсненої любові легко і граціозно:

«Что с горем делать мне моим?
Спи. С головой в ночи укройся.
Когда б я не был счастлив им,
Я б разлюбил тебя. Не бойся!»

Ми часто страждаємо, не розуміючи, що щасливі страждати, любити не взаємно, не знаходити відповідей. Ми купаємося в жалості до себе, топимо смуток в алкоголі чи ще в чомусь і чекаємо, що хтось могутній вирішить наші проблеми або... ми нитимемо далі! Нам подобається нити, нам приємно нічого не змінювати. Нам приємна поза людини, яка нікому не потрібна. Ми обожнюємо підміняти поняття. Зазвичай фраза «я нікому не потрібний» має на увазі «не потрібний Тобі».

Ви самотні і постійно марите про те, як добре все могло б бути? А ви хоч пальцем поворушили, щоб все було добре? Що ви зробили для людини, заради якої, нібито, живете? Якщо Вам дійсно дорогий хтось, хто поки не знає про ваше існування, - хай дізнається. Якщо Ви недостатньо близькі - зробіть крок назустріч. Якщо Ви не можете розраховувати на любов з його (її) боку - запропонуйте хоча б дружбу. Ви вважаєте, дружба - жалюгідний сурогат? Та дружба ледь не є синонімом любові, вона може зробити все за вас, нерідко вона переростає в щось важливіше і довготриваліше, чим наші ілюзії. Дружба дає вам шанс зробити кохану людину щасливішою, шанс стати для нього (неї) кимось близьким, шанс зрозуміти його (її). Можливо, треба розібратись, чи я кохаю і хочу, щоб вона (він) була моєю, чи кохаю і хочу, щоб вона (він) була щасливою? Навіть, якщо Ви не проживете разом довге і щасливе життя, Ви можете пройти з коханим (коханою) через безліч прекрасних моментів. Хто знає, в що виллється ваша дружба... Проте бувають випадки, коли чекати від відносин більшого - немає сенсу. Тоді змиріться і просто будьте поряд. Якщо легко піти - йдіть і не ламайте собі життя.

Врешті-решт, пам\'ятайте, що, по-перше, завжди можна хоча б спробувати. По-друге, можливість сказати «я люблю тебе» - вже щастя. І не плачте, тому що це закінчилось, а посміхніться, тому що це було. Буває, життя ставить нас в умови, коли зізнаватися не можна. Якщо можна - не втрачайте свого шансу. Вам не розсміються в обличчя, це фобія. Ви станете сильніші, коли людина почує правду. Вам можуть вказати на двері, і буде боляче, але тому, хто боїться ризикувати, ніколи не дізнатися смак справжньої перемоги. Бо ще святі своїм життям засвідчували, що переможець - це не той, хто, збираючись в бій, знав, що він переможе, а той хто, знав, що може програти, але всеодно йшов в бій, бо розумів, що перемога варта того. Коли ви, нарешті, вирішите, що досить вже страждати і час щось змінювати, зізнайтесь - це допоможе вирішити ситуацію. Буде боляче - станете сильнішими. Можливо, не буде боляче... Раптом, все буде добре. Повірте ради цього «раптом» варто спробувати! А коли все-таки пролунає відмова, то, насамперед, звернімось до Бога, бо тільки він може дійсно допомогти. Моліться, просячи: «Якщо є на те свята Твоя воля, щоб ця людина була моєю в любові, то допоможи їй зрозуміти це, а якщо ні, то відкрий очі мені». І будьте певні, Господь не залишить Вас, повірте - перевірено досвідом Церкви. А, найголовніше, - станьте кращими і самі зрозумійте хто ви, перш ніж зустрінете нову людину і будете сподіватися, що вона вас зрозуміє.

Пам’ятаймо, цілком можливо, що Господь хоче, щоб ми зустрічали не тих людей для того, щоб були вдячними, коли зустрінемо свою «долю». Тож «просіть і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте і відчинять вам» (Мф.7:7).

студент IV-го курсу, КПБА Лопатинський Петро