Християнський погляд на "День закоханих"
Чим ближче 14 лютого, тим більше розмов і приготувань до Дня святого Валентина. Що ж насправді святкується цього дня та чи дійсно святий Валентин є покровителем усіх закоханих пар?
У цей день атмосфера офісів, шкіл, університетів і навіть дитячих садочків наповнюється романтичними розмовами, починається біганина за «валентинками», солодощами та різними подарунками. Давайте, про все по порядку.
Якщо ми подивимось в православний церковний календар, то на 14 лютого за новим стилем (і за старим стилем також) немає згадки про «святого Валентина». Щодо католицької традиції, на яку посилаються шанувальники цього святого, то, за «Новою католицькою енциклопедією», Західна Церква знає принаймні двох святих Валентинів, які були обезглавлені в час переслідування християн в один день – 14 лютого 270 року. Один був римським священиком, інший – єпископом Терні, поселення, розташованого за 60 миль від Рима (у Православ’ї їх пам’ять, відповідно, – 19 липня і 12 серпня). І тут те саме: у жодному разі не може бути аналогії між цими святими та сьогоднішньою традицією відзначення дня Валентина.
Звісно, що в православних святцях є святі з ім’ям Валентин, які б могли по часу співпадати з часом життя міфічного Валентина, але в «Житіях святих» свт. Димитрія Ростовського про події, які знають від малого до великого, не описується. Легенда про «св. Валентина» звучить приблизно так: імператор Клавдій (близько 269 р.) планував підкорити світ. Для завоювання потрібно було велике військо. Одружені чоловіки піклувались більше за дружин та дітей, ніж про державні справи. Тому імператор видав указ про заборону вступати в шлюб. Але єпископ Валентин усупереч указу таємно звершував вінчання за що і був невдовзі ув’язнений. За день до страти, який було призначено на 14 лютого, він написав прощальний лист до коханої, в якому говорив про свої почуття. Вирок було звершено.
Недостовірність цієї легенди виявляється уже в тому, що в християнській Церкві перших століть не було чину вінчання у тому вигляді, який ми бачимо в сучасній практиці.Сам чин виник в IX столітті. До того часу обряд одруження обмежувався спільною Євхаристією молодят і короткою молитвою єпископа як благословення на подружнє життя.
Якщо оповідь про св. Валентина це все-таки легенда, а не достовірний факт, то звідки це все? Історія говорить, що з XIV століття в Шотландії та Англії зароджується звичай молодим хлопцям класти в скриньку записки з іменами дівчат. Потім кожен з них виймав одну записку. Таким чином на цілий рік встановлювались відносини між молодими людьми на кшталт такі, які описують тогочасні романи. Він ставав її «лицарем», вона – його «дамою серця». Але як би це романтично не виглядало, цей звичай бере свій початок ще з язичницьких часів і відкриває широке поле для нестриманих страстей і гріха. Існує ще одне припущення, що тут є зв’язок із англійським фольклором. Стародавні англійські легенди розповідають про те, що саме в лютому птахи добирають собі пару для літнього сезону. Саме це питання досліджував відомий англійський поет XIV ст. Чосер у своїй праці «Звичаї птахів», де вказує якраз на 14 лютого як на день такого парування. Згідно з нотатками цього ж поета, у зв’язку із цим, багато хто з англійців полюбляли писати у ці дні любовні записки і обмінюватися ними. З плином часу цю традицію «охристиянізували» – з’єднали з іменем одного зі святих, пам’ять яких вшановувалась цього дня, і надавали відповідного забарвлення історії його життя. Ми ж, українці, приєдналися до нього наприкінці XX ст., сліпо копіюючи традиції іншого світу з його легендами, віруваннями та забобонами.
Чи заборонено християнам кохати і бути коханими? Звичайно, що ні! У Святому Писанні зустрічається порівняння відносин Христа і Церкви як чоловіка і дружини. Христос так піклується про Церкву як дбайливий чоловік про свою дружину, а Церква відповідає Йому своєю відданістю. Євангеліє зазначає, що «Бог є любов». Церква завжди наголошувала, що відносини між чоловіком і жінкою у всій своїй повноті відкриваються тільки в богоблагословенному шлюбі, коли Дух Святий вінчає їх у «єдину плоть».
В історії Православної Церкви є багато святих, які прославились як благочестиве подружжя. Висловлювати свої почуття до коханої людини потрібно щодня. Для цього не потрібно чекати якогось особливого дня. Нехай кожен погляд, кожне слово говорить наскільки ви кохаєте один одного. Вірно сказано, що любов – це коли дивляться не один на одного, а в одному напрямку. В православ’ї цей напрямок – Царство Небесне.
Олександр Єфременко,
студент 5-го курсу КПБА,
пресс-секретар Синодального управління Військового духовенства
