Предстоятель Української Церкви: Патріарх – перекладач Біблії, богослужбової, житійної й морально-повчальної літератури українською мовою
Патріарх – перекладач Біблії, богослужбової, житійної й морально-повчальної літератури українською мовою. Чи не найголовнішою заслугою нашого Святійшого Патріарха перед Українською Православною Церквою завжди буде вважатися переклад Біблії, богослужбової, житійної й морально-повчальної літератури українською мовою. Це була мрія Патріарха з самого початку відродження Української Церкви на початку 90-х років минулого століття. «Для того, щоб наша Церква самобутньо розвивалася, була самодостатньою, відповідала усім критеріям свого автокефального будівництва, необхідна не тілька ієрархія, духовенство, духовні навчальні заклади, в яких плекається розвиток вітчизняного богослів’я, необхідно ще й мати переклад богослужбової літератури мовою того народу, який вручений для нашої Церкви в опіку», – каже Святійший Патріарх.
Як відомо основою богослужбових текстів є Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Звідси запозичено різні вірші для прокимнів, канонів, стихир. Книга Псалитир взагалі повністю читається у храмах за богослужінням. Так само святі Євангелія від Матфея, Марка, Луки та Іоанна. За богослужінням повністю вживаються тексти всіх апостольських послань, книга Діянь святих апостолів.
Святійший Патріарх прекрасно розумів значення нового перекладу Біблії українською сучасною мовою. Застосування різних перекладів біблійних текстів під час богослужінь дещо ускладнював їх проведення. Особливо це відчували хори і їх регенти, духовенство та дяки. Необхідна була уніфікація цих текстів. І Святійший взявся за цю справу – святу і приємну для Самого Бога. Взявся за неї, розуміючи, що й до нього були великі мужі, які потрудилися для духовного зростання нашого українського народу.
Перекладацька праця велася в нас ще з давніх києво-руських часів. У скрипторіях Софійського собору за благовірного князя Ярослава Мудрого народжувались не тільки оригінальні твори нашого вітчизняного письменства, але й переписувались і перекладались святі книги, особливо книги Святого Письма. 3 тих далеких часів до нас дійшли – Рейнське (1049), Остромирове (1056-1057), Архангельське, написане на Київщині (1092), Мстиславове (1103-1117), Юр’євськє (1119-1128), Галицьке (1144), Добрилове (1164), ще одне Галицьке (1264-1301), Євсєвієве (1283), Волинське та Холмське Євангелія кінця XIII ст., Київська Псалтир (1397).
Воістину прекрасним шедевром, нашим вітчизняним здобутком, стала поява 1556-1561 pp. рукописного Пересопницького Євангелія, яке вважається в українському мовознавстві цілком українізованим біблійним текстом. У Острозькій Біблії 1581 р. частина церковно-слов’янських слів також була замінена українськими словосполученнями. Повний текст Біблії більш наближений до української літературної мови готувався у Києві за святительства митрополита Петра Могили. Але до його видання справа не дійшла.
Серця православних українців назавжди будуть вдячні Пилипу Морачевському та архієпископу Парфенію Левицькому, які в умовах дії Валуєвського й Емського указів зуміли поставити на відповідний рівень питання про видання Святого Євангелія українською мовою. Перший зробив переклад, а другий, за дорученням Святійшого Урядуючого Синоду, його редагував і займався його виданням.
Справжнім вибухом для багатьох шанувальників читання Слова Божого українською мовою стала поява Кулішівки – повного тексту Біблії, книг Старого і Нового Завіту. Над перекладом працював не тільки відомий письменник, публіцист і поет Пантелеймон Куліш (1819-1697), але й українець з Галичини Іван Пулюй, який професійно цікавився фізикою і любив богослів’я. До Кулішівки має відношення і третя постать – український письменник Іван Нечуй-Левицький, який свого часу закінчив Київську духовну академію і взявся до цієї справи вже після смерті Пантелеймона Куліша. Вперше Біблія в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького українською літературною мовою побачила світ у Відні 1903 р. Після цього вона витримала ще декілька видань і до сьогодні цей переклад, видання якого до 100-річчя нещодавно здійснило Українське Біблійне Товариство, є актуальним для багатьох знавців Святого Письма, богословів, істориків, мовознавців і перекладачів.
У неспокйних 20-х роках минулого століття літературна українська мова стала розвиватися стрімкими темпами. Відбувалася українізація всіх галузей життя тодішньої України. Запрацювали наукові установи, такі як ВУАН, університети у Києві, Харкові, Кам’янці-Подільському. Через 20 років після того, як Пантелеймон Куліш та його однодумці здійснили повний переклад Біблії українською мовою, професор Іван Огієнко (в майбутньому першоієрарх Української Греко-Православної Церкви в Канаді митрополит Іларіон) розпочав свою титанічну працю над другим перекладом. Трагізм військового лихоліття, архіпастирське служіня, дещо призупиняли працю митрополита Іларіона над перекладом. Лише 1948 р. владика передав готовий текст Святого Письма до БІБТ на рецензію. Робота просувалася вкрай повільно і лише наприкінці 1958 р. цей другий переклад Біблії побачив світ. Праця проф. Івана Огієнка, а потім митрополита Іларіона, тривала з 1917 по 1958 роки. Український переклад Біблії здійснений митрополитом Іларіоном перевидавався декілька разів у Канаді, США, країнах Західної Європи. Вперше у незалежній Україні Біблію в перекладі митрполита Іларіона було видано УБТ 1995 p., а великим тиражем різних форматів у 2002 р.
Третім повним перекладом Біблії вважається праця о. Івана Хоменка (УГКЦ). Для багатьох християн в Україні й за кордоном це видання знайоме під назвою «Святе Письмо». Даний переклад Біблії українською мовою називають ще римським. Отець Іван Хоменко працював переважно над цією святою справою у Римі на острові Капрі. Організація видання здійснювалася під егідою та безпосереднім контролем духовного проводу Української Греко-Католицької Церкви. Праця над цим перекладом була завершена у 1963 р.
Але всі ці видання були здійсненні в діаспорі. На материковій Україні, у радянський період її історії, зробити все це було надзвичайно важко. І не тільки тому, що навколо вирувало суцільне безбожництво й атеїстична марксистсько-ленінська ідеологія, але й тому, що українському слову було важко пробратися до таких вершин. Вживання рідної мови у Православній Церкві було б розцінене відповідними компартійними органами, як буржуазний націоналізм, наближення до тих ідей, які в собі формував церковний автокефальний рух 20-30-х років. І все таки промінець світла зажеврів у часи керівництва Радянською Україною Петра Шелеста. Необхідність видання Святого Письма українською мовою для парафіян Українського Екзархату Руської Православної Церкви була затребувана. Не дивлячись на усілякі утиски, 60% усіх парафій РПЦ в СРСР складав Український Екзархат. Одна тільки Львівсько-Тернопільська єпархія нараховувала 1100 парафій. До перекладацької праці Слова Божого рідною мовою приступив тодішній Екзарх, митрополит Київський і Галицький Філарет. Для перекладу Нового Завіту – усіх чотирьох Євангелій, книги Діянь святих апостолів Послань святих апостолів та книги Об’явлення – високопреосвященний владика залучив наприкінці 60-х відомих мовознавців. Праця тривала. Але через відповідні політичні зміни, наступ на шестидесятників, поглиблення переслідування українства і насамкінець зняття з посади першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, справа до видання цього перекладу не дійшла. Лише до 1000-літнього ювілею Український Екзархат видав Новий Завіт чималим тиражем у зеленій колінкоровій обкладинці. Цей переклад оцінили всі, тому що він був більш наближеним до тієї мови, яка розвивалася на материковій Україні.
З набуттям Україною довгоочікуваної незалежності та відродженням незалежної Української Православної Церкви, справа з новим перекладом Біблії українською мовою знову постала на порядку денному. І за неї з усією відповідальністю взявся Святійший Патріарх Філарет. Перед ним на його робочому столі лежало три переклади Біблії українською мовою, і ось, за його задумом настала черга для четвертого. Господь доручив і нашому Патріарху випробувати себе у перекладі Його Вічного і Життєдайного Слова. Врахувавши всі здобутки попередніх мужів-перекладачів повної української Біблії, Святійший Патріарх обрав за головний текст Біблію російською мовою, точніше, її синодальний переклад, здійснений під егідою митрополита Московського Філарета (Дроздова) у 1876 р. Якими мотивами користувався Святійший Патріарх беручи за основу цей переклад? По-перше, він був найбільш повний і досконало звірений із стародавніми текстами. По-друге, синодальний переклад наближено підтримував літургійне застосування слов\'янського тексту у православному богослужінні. Саме цю мету й переслідував Святійший Владика, беручись за цю подвижницьку працю. Патріарх розумів що, текст української Біблії також слід осучаснити і максимально наблизити його до вживання у літургійних текстах. Праця над перекладом розпочалася у травні 2004 р. і тривала всього п’ять місяців. Невимовно титанічна праця завершилася за такий короткий термін.
Святійший Патріарх зважено підійшов до цього перекладу. Раніше вже було перекладено Новий Завіт і Псалтир. Інші книги Біблії він розділив так, що кожного дня йому необхідно було перекладати по 10 сторінок. За місяць він перекладав 300 сторінок. Щодня й невтомно Святійший працював над перекладом. І ось четвертий переклад повної Біблії українською сучасною мовою був здійснений. До цього видання увійшли й второканонічні книги.
Перший тираж розійшовся досить швидко. Четвертий переклад Патріарха Філарета отримав велику повагу серед усіх християнських конфесій України. Уже другий тираж видання Біблії в перекладі Святійшого Патріарха Філарета виходить з благословення очільників Української Греко-Католицької та Римсько-Католицької церков. Згодом, вже за третє перевидання цієї Біблії, береться Українське Біблійне Товариство. Загальний тираж цього перекладу Біблії на сьогодні становить понад 100 тисяч примірників.
Праця Святійшого Патріарха Філарета над перекладом Біблії українською мовою увінчалась великим успіхом. Її появу радо вітали православні, католики і протестанти. Біблія – основа життя кожного християнина, і поява ще одного, четвертого перекладу Біблії, свідчить про неабияку любов українського народу, йога духовних провідників, до проповідування і поширення Слова Божого.
Починаючи з початку 1998 р., Святійший Патріарх невтомно працює над перекладом богослужбових книг українською мовою. Потребу у цьому перекладі Святійший Патріарх відчував і раніше. Нажаль чільні представники українського церковного руху протягом ХХ ст. небагато зробили у цій справі. Першим перекладачем богослужбових текстів українською мовою можна вважати архієпископа УАПЦ Нестор Шараївського (+1929). Наприкінці 20-х років у його перекладі з’явився Октоїх, Загальна Мінея, головні богослужіння – Вечірня, Рання, Божественна Літургія, неповний Часловець. Окремим здобутком у справі богослужбових перекладів є праця духовенства Православної Церкви у Польщі. Ці переклади 30-х років часто називають «варшавськими». Чимало у цій справі потрудилися УПЦ в США і Канаді. Але це ще був далеко не весь переклад богослужбових книг. Багато хто, з відродженням УАПЦ наприкінці 80 – поч. 90-х років, брався за цю справу. Ратував за створення перекладацьких комісій. Але така, відверто говорячи балаканина, привела Святійшого Патріарха до усвідомлення однієї простої істини: «Якщо хочете знищити будь-яку справу, то створіть комісію», – не раз повторював Патріарх, і бачачи це абсолютне недбальство багатьох, сам взявся за цю святу справу. Адже у багатьох храмах Київського Патріархату, особливо у кафедральних соборах і монастирях, богослужіння звершується щоденно, а для цього необхідно мати весь корпус богослужбової літератури, який міг би забезпечувати добове, щотижневе і цілорічне коло храмових богослужінь.
Для перекладу богослужбових текстів українською мовою необхідно мати молитовний настрій, відчувати богослужбову мову. Для цього не досить бути тільки філологом. Адже богослужбові тексти це часто висока богословська і разом з тим поетична мова, а також і своєрідна божественна проза. І це все може відчути тільки молитвенник, ієрарх, який часто звершує богослужіння. В Патріархові дивовижно поєдналися, і богослов, і літургіст, і знавець мов, і молитвенник.
Для того, щоб підбити підсумок перекладацької діяльності Святійшого Патріарха у царині богослужбових текстів, вдамося до арифметики. За неповних десять років Святійшоий Патріарх Філарет переклав і видав чималим тиражем: Богослужбове Євангеліє (535 с.); Требне Євангеліє (535 с.); Апостол (550 с.); Октоїх, ч. 1 (840 с.); Октоїх, ч. 2 (790 с.); Тріодь Квітна, ч. 1 (450 с.); Тріодь Квітна, ч. 2 (300 с.); Богослужіння на святий тиждень Пасхи, (165 с.); Тріодь Постова, ч. 1 (695 с.); Тріодь Постова, ч. 2 (350 с.); Воскресний Октоїх і Загальна Мінея, (690 с.); Мінея Святкова, ч. 1 (810 с.); Мінея Святкова, ч. 2 (700 с.); Псалтир (430 с.); Требник, ч. 1 (520 с.); Требник, ч. 2 (600 с.); Часослов (390 с.); Служебник (570 с.); Молитовник, (500 с.); Акафістник, ч. 1 (330 с.); Акафістник, ч. 2 (410 с.); Акафістник, ч. З (360 с.), Чиновник архієрейського священнослужіння (490 с.). Всього видано 23 томи богослужбової літератури.
Останніх два роки Святійший Патріарх трудився над перекладом Житія Святих українською мовою. Із дванадцятитомного видання «Житія Святих святителя Димитрія, митрополита Ростовського» Святійший Владика відібрав найголовніші житія угодників Божих. «Житія Святих святителя Димитрія, митрополита Ростовського» українською мовою вмістилися у 7-ми томах. Кожний примірник такого видання має таку кількість сторінок: Т. 1 (710 с.), Т. 2 (700 с.), Т. З (845 с.), Т. 4 (810 с.), Т. 5 (760 с.), Т. 6 (640 с.) і Т. 7 (660 с.). Нещодавно з’явився перший том морально-повчальної книги «Добротолюбіє» (685 с.). На сьогодні із п’яти томів «Добротолюбія» Патріарх переклав три і вони чекають на свій вихід з друку. Якщо підсумувати кількість перекладених Святійшим Патріархом сторінок богослужбової, житійної і морально-повчальної літератури українською мовою за 10 років, з урахуванням Біблії, то ми станемо свідками вражаючої цифри – 18 тис. 355 с.
Святійший Патріарх продовжує невтомно трудитися над повним зібранням і виданням своїх праць – проповідей, доповідей, статей, виступів, богословських студій. На даний час читач може познайомитися із 7-ма томами праць ювіляра, які виходили протягом 1999-2007 років. Відповідно кожний із них висвітлює богословсько-історичний і морально-повчальний доробок Предстоятеля нашої Церкви: Проповіді, т. 1 (535 с.); Проповіді, т. 2 (445 с.); Послання, промови, т. 3 (615 с.), Статті, доповіді, т. 4, (580 с.); Доповіді, т. 5 (600 с.); Інтерв’ю, т. 6 (740 с.); Проповіді, промови, послання, доповіді, інтерв’ю, т. 7 (800 с.).
Наш Патріарх завжди звертає увагу на церковне просвітництво. «Поруч із будівництвом храмів слід відкривати недільні школи. Священик повинен виходити за огорожу храму, йти до людей і свідчити про Христа», – не раз говорив Святійший Владика. Для цієї справи він зініціював видання Закону Божого українською мовою і безкоштовно поширив серед віруючих майже 1 мільйон примірників.
Наш Патріарх є воістину невтомний трудівник на ниві перекладацької справи, якій він присвятив найкращі роки свого патріаршества і продовжує день і ніч трудитися. У далекі дороги за океан з ним прямує валіза з необхідними книжками для перекладу. Він вважає, що це є найбільше досягнення Української Православної Церкви Київського Патріархату, тому що цей переклад робить її самодастатньою й непохитною у своєму поступі до Єдиної Помісної Української Православної Церкви.
Патріарху Філарету 80. 23 січня 2009 року вся повнота Української Православної Церкви Київського Патріархату урочисто відзначила 80-ти річний ювілей свого Предстоятеля. Це справжнє свято для усієї Церкви.
На думку автору цих рядків спадають різні міркування. Вони переплітаються одні з одними. Пригадуються тут слова із Святого Письма: «Дні віку нашого – сімдесят літ, а як при силі – вісімдесят літ, і найкраща пора їх – труд і хвороби; час швидко минає, і ми зникаємо» (Пс. 89, 10). Ці слова із Псалтиря я пригадав для того, щоб звернути увагу, на те, що Патріарх наш ще у силі. Ми бажаємо йому многих і благословенних літ життя, але не випробовуємо аж ніяк Промислу Божого, бо в його владі дні й літа життя нашого ювіляра. Наш Патріарх повний духом і силою. Мудро керує нашим церковним кораблем, є нашим великим духовним старцем, взірцем архіпастирського служіння. Різні думки знову набігають одна на одну... Щойно прийшла й така:
«5 грудня 2008 р. вся повнота Російської Православної Церкви провела у путь всієї землі Патріарха Московського і всієї Русі Алексія (Рідегера). Він був молодший за нашого ювіляра всього на один місяць і мав відзначити своє 80-річчя 23 лютого 2009 р. Але цей день буде вже пам\'ятним для тих, хто буде його вшановувати. Нам невідомі суди Божі, чому Господь одному ще благословляє трудитися у винограднику Його, а іншого вже покликав на Свій справедливий Суд? У читача не повинно з’явитися й думки про наше злорадство. Скоріше навпаки, ми цим висловлюємо своє співчуття.
Із 18-ти років патріаршества Алексія ІІ, 16 років обидва ієрархи не спілкувалися. Колись митрополити Філарет (Денисенко) і Алексій (Рідегер) сиділи поруч у Синоді РПЦ, стояли поруч на богослужіннях, спільно переживали за долю Православної Церкви в СРСР. Розділення українського православ\'я лягло спільним болем в серця обох ієрархів. Один вчинив не зовсім церковний поступок, і застосував владу, яка йому не належить, а скоріше, як у Золотоустого, «привласнив собі достоїнство Сина Божого», бо не мав, ні він, ні його архієреї, такої влади – відлучати від Христа. Бачачи це, наш Патріарх прощав їм, прощав тих, хто його проклинав. Коли упокоївся Патріарх Алексій ІІ, то Патріарх Філарет закликав свою паству молитися за спокій його душі в оселях праведних. У Володимирському соборі відслужив панахиду. І було видно, що це робив наш Патріарх щиро, не згадуючи тих всіх, завданих йому образ. Одного разу, на православному каналі Єкатеринбурзької єпархії «Союз» митрополит Воронезький Сергій (Фомін) говорив, що втрату для Російської Церкви митрополита Філарета (Денисенка), Патріарх Алексій боляче переживав. Хтозна, можливо дійсно ці переживання були щирими. Але також необхідно відверто й щиро сказати, що Святійший Патріарх Філарет дійсно переживає за втрату спілкування із своїми колишніми побратимами. Про це він говорив нещодавно, звертаючись до вірних у Володимирському соборі: «Я дійсно не тримаю ніякого зла й по-християнські люблю і Патріарха Алексія, і митрополита Володимира, і митрополита Ювеналія, і митрополита Кирила». У цей момент з очей Патріарха текли сльози, і це були сльози співчуття, і боротьби з усіляким гріхом розділення й ненависті, відсутності любові у Церкві. Патріарху Філарету зараз не байдуже хто очолить Російську Церкву, як не байдужою є йому доля розділеного українського православ’я».
І ще одна думка, яка у дні шанування нашого ювіляра – Святійшого Патріарха Філарета – нас не покидає. Зараз усіх торкнулася криза. Коли святителя Миколу Сербського запитали: «Що таке криза?», – то він відповів так: «Запитуєш мене, чоловіче Божий, про причину й значення кризи, що настала. Хто я такий, що ти запитуєш мене про цю велику таємницю? «Говори, якщо є в тебе щось більше за мовчання», – сказав святитель Григорій Богослов. І хоча я вважаю, що зараз мовчання є вищим за всяке слово, але з любові до тебе напишу, що я думаю з цього приводу. «Криза» – слово грецьке, у перекладі воно означає «суд». У Святому Письмі слово «суд» вживається багаторазово. Заміни слово «суд» словом «криза» і читай..».
Про кризу, тільки духовну, нас попереджав і Святійший Патріарх Філарет: «Як виникає криза фінансова, або економічна? Хіба не з кризи духовної». З кінця 90-х років минулого століття наш Патріарх не переставав повторювати: «Плекайте і проповідуйте духовні цінності, ставте їх на перше місце». Але ми всі були немов глухі. Вир політичних протистоянь, корупція, злодійство, буквально з\'їдали українське суспільство. Нами всіма заволодів споживацький синдром. Ми так всі любимо згадувати про черги в магазинах радянського часу, а самі не помічаємо, як стали заручниками тих самих речей сьогодні й готові по кілька годин вистоювати у чергах супермаркетів для того, щоб наситити свій шлунок у ці новорічні й різдвяні дні, забувши про те, що напередодні Нового Року, особливо в період кризи потрібно поспішати до храму і подякувати Господеві за всі його благодіяння у минулому році. А як грізно, і разом з тим актуально для сьогодення, звучать слова із єктенії передноворічного молебню: «Щоб визволив нас у цей грядущий рік і всі дні життя нашого від голоду, губительства, трусу, потопу, граду, вогню, меча, нашестя чужинців, міжусобиці, всякої смертоносної рани, скорботи і недолі, молимось Тобі, Милосердний Господи, вислухай і помилуй».
Отож сьогодні Патріарх знову повертає нас до розуміння головного в нашому житті – примноження духовних цінностей, які є основою громадянського суспільства: «Чому ми повинні насамперед піклуватися про духовні цінності? – запитує нас Патріарх і для нас відповідає, – тому що вони незмінні й ведуть людину до блаженства. Духовні цінності визначають наше місце у вічності».
У своєму патріаршому служінні наш святитель ніколи не шукав слави. Він постійно повторює: «Все в житті минає для вбогого і для багатого, для того, хто має велику владу і для того, хто є простою людиною; для архієрея і простого священнослужителя. Тільки Господь не буде питати з усіх однаково. Тому патріарше служіння, як і патріарший хрест, є важким». Так і в премудрого Екклезіаста: «І сказав я у серці моєму: «І мене осягне та сама доля... тому що мудрого не будуть пам’ятати вічно, як і нерозумного; у грядущі дні все буде забуто, і на жаль! мудрий помирає нарівні з розумним» (Еккл. 2, 15, 16).
Виходячи із такого богословського розуміння сенсу життя кожної людини на цій землі, Патріарх і провадить своє публічне і внутрішнє, закрите від стороннього ока, життя. В богослужіннях, архіпастирських поїздках, у домашньому побуті, йому притаманна перш за все церковність. Він не любить пихатості. І не пам\'ятаю, щоб подбав він коли-небудь про багаті, вишукані архієрейські ризи, коштовні митри і панагії. Головною рисою його архіпастирського життя є церковність, як внутрішня так і зовнішня. Його чернечий настрій настільки міцний, що він навіть у літаку, подорожуючи далеко за океан, не знімає ряси та підрясника. Патріарх не прилаштовується до принад і зручностей світу цього. Багато хто його вважає консервативною людиною, але ця консервативність є православною. З наростанням духовного досвіду, і з поглибленням в тайну Богопізнання, ця православна консервативність в нашого Патріарха стає все глибшою.
Патріарх ніколи не любив якихось зайвих, порожніх розмов. Коли до Києва приїздить єпископат, то за загальними трапезами Патріарх порушує різні церковно-історичні, богословські теми. І коли, хто вдається до світських розмов, то Святійший Владика, слухаючи, згодом спинить зі словами: «Говорімо краще про Христа».
Інколи складається враження, що Патріарх і не припиняв своїх академічних викладів – він учитель, а ми всі студенти. Дуже часто він цікавиться питанням викладання богословських предметів в академії і особливо курсу догматичного богослів\'я, говорячи, що «цей предмет потрібно читати з розумінням кожного догмату і застосуванням його до життя». Глибокі богословські думки Святійшого Патріарха є цікавими і коли слухаєш його, то не раз виникає думка – такого б мені викладача в академію, або щасливими були ті, які свого часу слухали лекції ієромонаха Філарета в МДАіС.
Патріарх – жертовна людина. Останнім часом він багато виділяє коштів на будівництво храмів. Він заощаджує кожну гривню і радіє, коли вона витрачається розумно, коли священик, чи архієрей, отримавши чималі кошти, витрачає їх на благу, цільову справу. Святійший Патріарх не любить церковних крадіїв і боляче переживає, коли раптом виясниться, що виділені ним кошти просто розікрали. І таке буває... Своїм власним коштом Патріарх збудував храм у своєму рідному селі Благодатному на Донбасі. Продавши власне помешкання у Києві, він, за прикладом великих меценатів гетьмана Івана Мазепи, та графині Ганни Орлової-Чесменської, спорудив нову срібну раку для мощів святої вмч. Варвари та нову, також срібну з позолотою, сінь над її мощами. Нещодавно в срібну раку вклали і мощі священномученика Макарія, митрополита Київського. (Якби цей текст свого життєпису редагував сам Святійший, то я думаю, що він би не хотів, із-за скромності, щоб про це було тут написано).
Свого часу Патріарх багато жертвував на відбудову і реставрацію переданої у 1988 р. Києво-Печерської лаври. Часто бував, інколи цілими днями, на новобудовах. Теж саме ми могли бачити на власні очі, коли відроджувався навчальний корпус Київської православної богословської академії у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі. У великому піднесені 22 травня 2008 р. Патріарх освячував відроджений ним Свято-Миколаївський Богуславський монастир на Київщині.
Часто з вуст опонентів звучить інша характеристика нашому Патріарху, що він начебто суворий, грізно карає за поступки, несправедливо. Такі твердження абсолютно потрібно заперечити. Наш Патріарх – це молитвенник і одночасно адміністратор. Він багато працює і любить, щоб усі навколо нього працювали і працювали чесно для церкви без користолюбства. Патріарх носить образ справжнього пастиря. Він знає коли, кого і за що похвалити і, якщо потрібно, висварити. Ми не є заручниками його особистісного характеру, уподобань, від цього ніхто не страждає. Він до всіх справедливий. У Патріарха немає яких не-будь наближених. Ніхто не посвячений у деталі його власного побуту. Його дві кімнатки на Пушкінській простенькі, обставлені старими меблями. Він не має келійників, хоча архієрею, тим більше Патріарху їх належить мати. За ним не бігають ватаги обслуговуючого персоналу. Він не є перебірливим у їжі. Суворо дотримується посту у відповідні дні. Вживає їжі стільки, як він сам любить цитувати слова преподобного Антонія Великого, скільки потрібно для підтримання життя. Своїми справами Патріарх є величний, настільки він є смиренний серцем, не гнівається, співстраждає, приємний у розмові, ще приємніший за своєю мораллю і честю, зовнішністю своєю ангелоподібний, ангелоподібним він є і серцем, коли робить зауваження – спокійний, коли хвалить – то з настановою. Він жодної із своїх рис характеру не псує зайвістю. У нього вироки батьківські і похвали, такі, як належить керівникам. Якщо він інколи м\'який, то це не робить його слабким, а його суворість – жорстоким, навпаки перша є поблажливою, а остання – розсудливою, а та і інша – є любомудрістю. Йому не багато потрібно слів, тому що для настанови інших достатньо прикладу його життя, і ще менше треба застосовувати покарання, тому що для цього є жезл, який вражає легко.
Такого нам і належить мати Патріарха.
митрополит Димитрій (Рудюк)
